Анатолій Мялиця, генеральний директор ХГАВП: Відділ кадрів: Информаційно-політична програма

15 мая 2008

Вітаю. В ефірі програма “Відділ кадрів”. Особові справи тих, від чиїх рішень залежить якість життя мало не кожного з нас. Мене звуть Дмитро Грузинський.
(зміна ракурсу)
Сьогодні в центрі уваги досьє дуже відомої людини. Мялиця Анатолій Костянтинович. Кінець квітня – початок травня 2008-го року ознаменувався третім пришестям пана Мялиці на харківський авіазавод. Тут щороку президентів із візитами більшає, а справи гіршають. Новий-старий директор знов пообіцяв їх виправити. А оскільки Харківське державне авіаційно-виробниче підприємство - одне з дійсно стратегічних в Україні та й світі, завод, на якому працюють сотні якщо не тисячі людей, - оминути увагою таку особу просто неможливо.

Мялиця Анатолій Костянтинович. Народився 23 жовтня 1940-го року в Читинській області Російської Федерації. Я одразу прошу вибачити за можливі неточності. Інформацію доводилося збирати по крупицях з різних джерел. Оскільки сам Мялиця, здається, просто ненавидить медіа. І не вважає за потрібне розголошувати інформацію про себе, хоч і обіймає посаду, на якій суспільні інтереси в принципі превалюють над його правом на охорону приватного життя.
Так от, трудовий шлях Анатолій Костянтинович розпочав у сімнадцять років. У 1957р. він вже працював слюсарем на Харківському авіаційному заводі. Потім був авіаційним механіком. У 1960р. Анатолій Мялиця вступив до Харківського авіаційного інституту. Диплом інженера-механіка отримав у 1966р. Після інституту працював інженером літально-випробувальної станіції. Потім був на авіазаводі майстром, начальником цеху, заступником головного інженера, заступником генерального директора з виробництва. В перший раз посаду генерального директора харківського авіазаводу Анатолій Костянтинович Мялиця обійняв 11 червня 1985 року. Це інформація з офіційної Інтернет-сторінки авіапідприємства.
Таким чином не буде перебільшенням твердження про те, що все життя пана Мялиці пов’язане із заводом. Важлива деталь! Членом комуністичної партії радянського союзу Анатолій Костянтинович став ще під час студентства – у 1962-ому році. Це багато що пояснить з подальшої біографії цієї людини.

На посаді генерального директора авіаційного заводу Анатолій Мялиця працював до 1990-го року. А я нагадаю, що це був час коли Радянський Союз увійшов в піке Перебудови. У Комуністичній партії – а Мялиця нагадаю був комуністом – створилася опозиція. Так звана Демократична платформа. На Харківщині її уособлював нині покійний Євген Петрович Кушнарьов – з тодішнього горкому партії. І от в самому початку 1990-го року – 5 січня – у Харкові пройшов розширений пленум обласного комітету Комуністичної партії. Як твердять представники Інтернет-проекту “Політична еліта українських регіонів”, на пленумі усунули з посади першого секретаря обкому Владислава Петровича Мисніченка. Нині він депутат облради. І боротьба за посаду очільника обласної компартійної організації прогнозувалася між Олександром Степановичем Масельским, (на той момент він очолював облвиконком – була тоді така структура) і Анатолієм Костянтиновичем Мялицею, що на той момент чотири з половиною роки працював ген директором харківського авіаційного об’єднання. Покійний нині пан Масельский, як пишуть сьогодні, зняв свою кандидатуру перед вирішальним голосуванням. Він послався на відсутність єдиної підтримки і небажання покидати посаду голови обласного виконавчого комітету. Та у Олександра Степановича серед інших кандидатів, окрім нього самого, була ще людина, яку він підтримував. Але під час голосування, яке пройшло з другої спроби, - бо спочатку ніхто не набрав необхідної кількості голосів, - майже з подвійною перевагою посаду першого секретаря Харківського обкому комуністичної партії таки обійняв Анатолій Мялиця.
Та як пишуть автори вже згаданого мною дослідження “Політична еліта українських регіонів”, Мялиця попри те, що його обрали, не мав достатнього досвіду апаратної боротьби. І це на фоні коли день від дня міцніли супротивники комуністів взагалі – ті ж національно орієнтовані сили. І не вгамовувалася опозиція внутріпартійна. Це вже зараз ми розцінюємо ті процеси як знайому до нудоти безперервну боротьбу за владу. А в той час, - я так розумію, - для комуністичного керівництва це була досить неординарна задача. З якою врешті і не справилися. А тепер пригадайте серпень 1991-го року і ГКЧП – “Государственный комитет по чрезвычайному положению”. Кремлівські старці сиділи із тремтячими руками під звуку “Лебединого озера”, а вітчизняні комуністи принишкли по своїх кабінетах.
Через кілька днів, як пишуть непримиренні харківські компартійці, тобто 22 серпня 1991 року представники нових політичних сил попросили звільнити комуніста Анатолія Мялицю будівлю на Сумській, 64. що, власне той і зробив. Так нинішній “втретє директор” Харківського авіаційного заводу зажив собі ще слави останнього комуністичного керівника області. Втім, як показала сучасна історія мало хто з тих колишніх залишився поза справами. Так було і з Анатолієм Костянтиновичем. Наприкінці того буремного 1991-го року – тобто через кілька місяців після ГКЧП пан Мялиця знов прийшов на авіазавод. Якщо знайдена інформація відповідає дійсності, то без зайвого шуму він посів посаду заступника генерального директора з експортних питань.
А через чотири роки – 20 червня 1995-го року Анатолій Костянтинович Мялиця був вдруге призначений генеральним директором харківського авіазаводу. І отут змушений звернути увагу на деяку невідповідність фактів, викладених на офіційному сайті заводу. Тобто, з одного боку саме на офіційні сторінці написано, що Мялиця вдруге став директором ХАЗу саме влітку 95-го. А з іншого боку, коли по роках розповідають про історію заводу, зазначено, що підйом підприємства після ПЕРЕБУДОВИ розпочався саме з приходом пана Мялиці у 1996 році. Можливо, це випадкова помилка. Та я згадав її через те, що на іншому сайті – електронної газети “Наше минуле, сучасне, майбутнє” – яке позиціонує себе як видання справжніх комуністів, написано, що Анатолій Костянтинович директором таки став у 1996-ому році. Почав з того, що піднімав бойовий дух робітників. На прохідній зранку грала музика. Завод був прикрашений плакатами. Та водночас були проблеми із виплатою заробітної платні за попередній, 1995ий рік.
Тут я одразу хочу підкреслити: безумовно, ситуація в якій керувати заводом довелося в середині дев’яностих принципово відрізнялася від умов десятирічної давнини, коли Анатолій Костянтинович став директором вперше. Та як на погляд людини відстороненої, спостерігача, який не має ніяких інтересів на заводі, з тих самих пір, коли йдеться про ХАЗ постійно вживаються вислови на кшталт “відродження заводу”, “допомога підприємству”, “підтримка колишнього гіганта” і таке інше. При цьому це в жодному разі не є спробою якогось економічного аналізу чи оцінкою керівництва. Це тільки констатація фактів.

На цьому оголошую перерву. Знайомитися із особової справою Анатолія Мялиці – людини вочевидь не пересічної - продовжимо за тиждень. Я Дмитро Грузинський бажаю успіхів у трудовій та політичній підготовці. До зустрічі у “Відділі кадрів”.